Інформаційно-правовий дайджест "Правопросвітник", № 1, 2008

РУБРИКА «ФАХІВЦІ КОНСУЛЬТУЮТЬ»

Керуючий партнер «Правозахисної  консалтингової групи»
Богдан Бачук
Начальник відділу методично-аналітичної роботи та кадрового забезпечення «Правозахисної консалтингової групи»
Любов Франків

Що робити, коли судове рішення набрало законної сили, однак боржник добровільно його виконати не бажає?

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до Закону України «Про державну виконавчу службу» примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (надалі – державні виконавці).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» (надалі – Закон).
Перш за все слід зазначити, що до примусового виконання пред’являється виконавчий документ, а не саме рішення. Інколи саме рішення одночасно і є виконавчим документом, але це стосується в основному рішень, прийнятих по адміністративних справах та рішень несудових органів. Що стосується судових рішень, то суди загальної юрисдикції видають на підставі прийнятих ними рішень, що набрали законної сили виконавчі листи, а господарські суди – накази.
Такі положення містять стаття 368 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 116 Господарського процесуального кодексу України, стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження» тощо.
Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов'язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов'язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Статтею 18 вказаного Закону передбачено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.
Тобто, суд чи інший орган, який розглянув справу і прийняв по ній рішення, не передає самостійно виконавчий документ для примусового виконання до органу державної виконавчої служби – це право стягувача.
Чинне законодавство не містить вимог до заяви про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання рішення, така заява пишеться стягувачем або його представником у довільній формі.
До якого саме органу державної виконавчої служби необхідно подавати вказану заяву?
Звернімося до статті  20 Закону, яка вказує, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
Виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, провадиться державним виконавцем за місцем здійснення таких дій.
Закон також містить норми стосовно строків пред’явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Так, згідно статті 21 Закону виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох років;
посвідчення комісій по трудових спорах - протягом трьох місяців;
постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, строки для пред’явлення зазначених виконавчих документів встановлюються наступним чином:
1) для виконання рішень і вироків судів у частині майнових стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
2) для виконання рішень господарських судів - з наступного дня після набрання рішенням законної сили;
3) для виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення;
4) для виконання рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, - з дня винесення відповідної постанови.
По інших виконавчих документах строк пред'явлення їх до виконання встановлюється з наступного дня після їх видачі, якщо інше не встановлено законом.
Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.
Разом з тим, якщо строк пред'явлення для примусового виконання виконавчого документа минув, державний виконавець відмовляє у прийнятті його до провадження, про що виносить відповідну постанову.
Однак, стаття 23 Закону визначає, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутись із заявою про поновлення пропущеного строку до суду, який видав відповідний документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву у 10-денний строк, якщо інше не встановлено законом.
По інших виконавчих документах (тобто, прийнятих несудовими органами) пропущені строки поновленню не підлягають.

Контакти